Olha Stm Опубліковано: 17 березня 2017

Незабутня велоподорож малюків до Львова

Карта пройденого маршруту:
https://drive.google.com/open?id=1xydgO ... sp=sharing

Нитка пройденого маршруту: Обухів – Мала Вільшанка – Саливінки–Гребінки –Устимівка – Ковалівка – Паляничинці – Кожанка – Софіївка – Дунайка – Новоселиця – Строків –Парипси – Попільня – Кам’янка – Андрушки–Бердичів – Чуднів – Полонне – Шепетівка – Ізяслав – Острог – Межиріч – Кам’янка – Сураж– Шумськ – Кременець – Почаїв –Лосятин – Крутнів – Дудин – Попівки – Тетильківці – Накваша – Лукаші – Броди – Підгірці – Загірці – Хватів – Олесько – Білий Камінь –Почапи – Золочів – Підгайчики – Винники – Львів. 
Дати проведення походу: 13 травня – 22 травня 2016 року.
Дати активної фази походу: 13 травня – 17 травня, 19 травня – 22 травня 2016 року.
Загальна відстань: 687 км.
Відстані по ходовим дням:
- День 1й. м. Обухів – с. Строків – 111 км;
- День 2й. с. Строків – м. Бердичів – 89 км;
- День 3й. м. Бердичів – м. Чуднів – 48 км;
- День 4й. м. Чуднів – м. Шепетівка – 88 км;
- День 5й. м. Шепетівка – м. Острог – 60 км;
- День 7й. м. Острог – м. Кременець – 85 км;
- День 8й. м. Кременець – м. Броди – 65 км;
- День 9й. м. Броди – м. Золочів – 63 км;
- День 10й. м. Золочів – м. Львів – 78 км.


Одного осіннього дня моя подруга, а їй в свою чергу її синочок, запропонували поїхати велосипедами до Львова. Відразу в усіх очі запалали: гарна ж ідея, треба їхати! І от пройшла зима, настала весна, почалася підготовка до поїздки. І чим ближче до подорожі – тим більше хвилювань і страхів. Але, подолавши їх всі, ми висуваємося у нашу першу багатоденну подорож. Отже, маршрут прокладено, все, що необхідно було докупити – докуплено, місця ночівлі підібрано, визначні місця і пам’ятки записано. Рушаємо!
Оскільки у перший день нам необхідно було подолати найбільшу відстань у запланованому маршруті – ми встаємо рано, швидко збираємося і починаємо крутити педалі в сторону такої ще далекої мети. Погода нам сприяла: ранок був сонячний і теплий.

Практично відзразу зі старту дорога іде під гірку. Це вже потім – у Львові – ми з таких схилів будемо сміятися, а поки що цей підйом нам здається важкуватим. Першою справжньою перепоною цього дня стає пішохідний міст у с. Гребінки, оскільки наші коники сильно завантажені і підняти їх непросто. Та нас же багато і ми її долаємо з активною допомогою Ярослава (5,5 років).

Цього дня наш маршрут пролягав через с. Ковалівка – село зразкового благоустрою. І воно дійсно чисте і гарне. Далі по маршруту було озеро, де перебувало дуже багато лебедів (штук 30 точно). Це красиво! Також, проїздили абсолютно протилежну до зразковості ділянку дороги: вона вся заросла і було не видно не те, що дорожніх знаків, а навіть автобусної зупинки. І от, коли ми вже майже доїхали до місця ночівлі, коли вже їхали з думкою, що ось-ось і можна буде зупинитися, ми втрапляємо в болото. Крім того, там ми зустрічаємо череду корів. Насилу звідти викарабкавшись, почистивши ровери – доїжджаємо.

Перший день пройдено! Фразою цього дня стала фраза, яку Ярослав промовив на одній із зупинок на перекус: «Ура!!! Їжа і воля!» І йому настільки сподобалася наша реакція на неї, що потім впродовж усієї подорожі він її частенько повторював. Після смачної вечері всі поснули досить швидко, не тільки діти :D .

Наступного дня Тарас (майже 2 роки), як тільки почув, що треба збиратися і їхати, схопив шолом і почав його одягати, а також взяв шолом свого брата і відніс йому прямісінько у ліжко. Погода цього дня не дуже тішить, особливо родичів, які за нас хвилюються, оскільки була мряка. Але ми не піддалися на всі вмовляння, та й навпаки, вони нас тільки підштовхнули, щоб рушати далі. Як у старому радянському фільмі: «Значит хорошие сапоги, надо брать!» 
Але та хмара тримала нас у напрузі цілий день, фактично ми з нею грали в перегони. І, хоч як Ярик не намагався відлякати дощ піснею "rain, rain, go awaу" – це нас не врятувало і один раунд ми таки програли, коли просто в’їхали в стіну дощу із градом. Звісно, відразу у всіх виникає питання: «А як же діти?» Так от: вони були сухі, оскільки їх батьки готувалися до будь-якої погоди у подорожі. Дітвора була одягнена у комбінезони, що не промокають, гумові чоботи, а зверху ще були плащі, які одягалися безпосередньо на крісло. Гарний вихід для того, щоб краплі дощу не потрапляли між дитиною і сидінням. До речі, Тарас під час зливи продовжував спати :) Але дощик нам і користь приніс, бо у малечі на кожній зупинці була забава: вони бігали, стрибали і плескалися по калабаням.

Дорогою (якщо це звісно так можна назвати) ми зустрічали багато усіляких представників тваринного світу: коні, корови, кози, вівці, лелеки. Та найбільше враження на дітей (і не тільки) справив великий, дуже великий мурашник. 

А під час однієї із зупинок (це було у с. Кашперівка Вінницької області) до нас підійшла бабуся Ліда і пригостила смачним пирогом. Є добрі люди в цьому світі! :yes Дуже цікаво було спостерігати за реакцією людей на нашу маленьку компанію: особливо, коли ми всі в яскравому одязі і шоломах проїздили по селах – на нас дивилися, як на інопланетян. А по прибуттю у Бердичів перехожі поздоровкалися з нами іноземною мовою: «Hello!» і коли у відповідь почули звичайне «Доброго дня!», то дуже здивувалися. До речі, наступного разу хмара із дощем нас наздогнала саме в Бердичеві, але оскільки ми вже були близькі до мети, то її не злякалися. 

Третій день ми розпочали із відвідування монастиря Кармелітів Босих. 

Тут нас приймають за паломників на велосипедах. Із цього дня починається поступовий набір висоти та до всього ми їхали проти шаленого вітру, тому вирішили зупинитися не так, як планували у Полонному, а – у Чуднові. На наше щастя знаходимо придорожній готель, хоча в інтернеті інформації про нього не було. Погода змушує проявляти неабияку винахідливість: дитячі плащі-дощовики тепер використовуються як захист проти вітру:

А плащик дорослих слугує засобом-прикриттям для зміни дитині підґузків на природі (вибачте за інтимні подробиці). Також цього дня починають траплятися курйозні моменти із пошуками шолома, який в той момент був на голові або взагалі його забуттям і поверненням за ним на місце стоянки. У зв’язку із раннім прибуттям до готелю у малечі є купа часу вивільнити всю свою енергію, яка в них накопичується під час сидіння у кріслах. Дорогою до файного міста Чуднів ми відвідали палац Терещенка у с. Турчинівка, який зараз слугує ліцеєм і хоч і нешвидкими темпами, але ремонтується. Це тішить.

Там ми поспілкувалися із охоронцем, багато він нам розповів. Для того, щоб знати хто і чим живе, настрої людей – варто подорожувати. Чим далі ми їдемо, тим більш цікава реакція у людей при відповіді на питання: «А звідки ви їдете?».
У четвертий день на власному досвіді переконалися, що гарний сон (встали без будильника і виїхали на початку 12ї) і харчування додають неабияких сил, наснаги і гарного настрою. Ну і звісно погода, яка нам сприяла. Також нам щастить на гарне обслуговування і дуже смачний та дешевий обід у Полонному (комплексний обід у центрі міста за 35 грн, як вам таке?).

А дорогою до Полонного зустріли чоловіка, що їхав «Аїстом» у протилежному напрямку. Він дуже хотів до нас приєднатися :-) 

Перепонами цього дня стали дороги із суцільними ямами. Щоправда обслуговуюча організація про них попереджала дорожніми знаками, які стояли кожні 10 кілометрів :unknown: Чим не вихід із ситуації? По прибуттю у Шепетівку накрутили 8 км у пошуках готелю, який знайшли лише на виїзді із міста. Але ж знайшли і були задоволені! А наші велосипеди ще більше, оскільки ночували вони того дня у гаражі під замком. 
Ранок п’ятого дня починається у нас із новини, що представники України виграли чемпіонат Світу із брейк-дансу. Після перегляду відео дітвора вшкварила свій танок, насміялися ми вдосталь. Далі збираємося і рушаємо. Сонечко нас супроводжує. Після попередніх днів руху по дорогам практично без машин, сьогодні перші 5 км шляху пролягають по шумній і завантаженій регіональній дорозі (Р-05). Двох Оль ледь не збивають машини, які влаштовують між собою перегони і об’їжджають нас впритул з обох сторін: по дорозі нас обходила вантажівка, а по узбіччю - мікроавтобус. Далі звертаємо в напрямку м. Ізяслав і швидко та із задоволенням долаємо цей проміжок. У місті ми відвідали руїни палацу Сангушків (др. пол. 18 ст.) та костел Святого Йосипа.

Не хочеться писати про сумне, та все ж: дуже шкода, що такі пам’ятки знаходяться в такому занедбаному стані. Палац великий, парадний вхід з колонами, стоїть на березі річки Горинь. 

Довгенько ми там бігали, гуляли. Хотілося ще, та потрібно рушати далі. Цього дня чуємо нове побажання: «Янгола-охоронця вам в дорогу!». Ще трохи проїхавши по асфальтованій дорозі, зустрівши в небі купу лелек, які літали прямо над нами, з’їжджаємо на ґрунтову дорогу. Спочатку отримуємо купу задоволення, бо вона широка і гарно ущільнена, проходить через ліс і села. 

Перші 8км проїхали не помітивши, трохи відпочили, робили фото біля ставку у якомусь селі,

а далі стало ну дуже весело тим, хто крутить педалі: розпочався пісок, їхати стало тяжко, доводилося періодично долати шлях, просто штовхаючи вела. Відбулося перше падіння за подорож, щоправда через неуважність, але потім міцно тримаючи кермо і балансуючи по пісках і ґрунтах, ми проїхали десь 30 км (з яких 3 км - пішки (з перервами, не цілком)). 

Але діти трималися стійко, навіть не просилися злазити з велосипедів - їм подобався краєвид та різноманітність, відсутність машин і просто неймовірно великі мурашники та конвалії. 

Я би сказала, що вони були зачаровані матінкою-природою. І все ж таки ми здолали цей шлях і виїхали біля Нетишинського водосховища у м. Острог. Недарма кажуть, що важкий шлях треба подолати, бо далі чекає щось неймовірне! В кінці непростого дня на нас чекав комфортний готель, гаряча вода і неймовірно смачна їжа. Діти поснули менше, ніж за хвилину.
Шостий день нашої подорожі ми провели у м. Острог. Вирішили відпочити, висушити (нарешті) своє взуття після дощу, що застав нас у другий день, та й просто пройтися по музеям. 

Відвідали музей книги, що розміщений в одній з башт фортеці та тимчасові виставки, що у ньому були розташовані: виставка великодніх яєць та "Жінка в історії". Потім прогулялися до Острозького замку і відвідали музей й там. 

Також дозволю собі рекламу піцерії «Маестро»: ну дуже там смачно і досить різноманітне меню (не тільки піца). До речі, попереднього дня ми приїхали досить пізно і персонал цієї піцерії без проблем оформив нам замовлення на доставку безпосередньо у готель.
Сьомого дня ми перетнули межі трьох областей (Рівненська, проїхали шматочок Хмельницької і заїхали в Тернопільську). День був схожий на життя в мініатюрі: спуски змінювалися підйомами. «Вітаємо Вас на Західній Україні!» - це називається :pardon: Але ж ми відпочили, були повні сил, і рушили до м. Кременець, де відвідали г. Бона із залишками фортеці. Там само і побачили неймовірно гарний захід Сонця над чарівним містечком.

Дорогою до Кременця заїхали у чоловічий Межиріцький монастир,

та обідали у м. Шумськ.

 

Трохи збилися із прокладеного маршруту, але то виявилося на краще, бо дорога була абсолютно незавантажена, практично без ям, менша відстань і, що найголовніше, на ній є автобусні зупинки, на яких можна сховатися від дощу, що ми і зробили. А дітвора весь час питала: коли ми вже будемо по лісу їхати? Ми у відповідь тільки сміялися і переглядалися, згадуючи піски.
Фразою восьмого дня стала наступна: "Це ж треба так довго пихтіти, щоб потім вжжжжж". Справа в тому, що всю висоту, що ми набрали, поки доїхали до Почаєва, ми скинули на ділянці протяжністю 1 км на крутому спуску. І таке саме повторилося вже як виїхали на дорогу в напрямку м. Броди, де ми і зупинилися на ночівлю. 

День був гарний, теплий, сонячний. Ми нарешті їхали в шортах і майках, і навіть трохи засмагли, точніше – згоріли. Велику частину шляху того дня проїхали селами, знову ж таки зустрічали усіляких представників тваринного світу, і зупинялися у гарних місця для перекусів і перепочинків. 

Замітки дня: в селах відчувається бідність, але церкви всі охайні. Люди продовжували нам бажати гарної дороги. Також дивують (чи шокують) оці їх городи в кілька гектарів, оброблені вручну. А найголовніше: ми того дня заїхали у Львівську область і стали так близько до мети, що дало нам нових сил і ми практично забули про втому. І велосипеди наші мали сьогодні найшикарніший відпочинок: вони ночували у ресторані готелю 8) 
День дев’ятий – день замків Золотої підкови. Виїжджаючи із м. Броди Тарас отримує напутнє слово від жінки, що проходила повз нас: «Тримайся, малий!». Їхати вирішили по М-06 (Е-40). По ній гарно їхати, оскільки покриття якісне і є широке узбіччя. Щоправда фури несуться повз. Подорожуючи переважно по селам, ми вже від того відвиклі. Особливо небезпечно на підйомах і в «коридорі» між фурами: одні стоять на узбіччі, інші їдуть ліворуч від нас. Але ділянка не дуже велика, ми її долаємо без пригод. Першим замком на нашому шляху стає Підгорецький. 

А він стоїть на горі. Хтось долає серпантинний підйом велом, хтось пішки. В якості винагороди купуємо собі морозиво. Це був вихідний день і, як наслідок – в замку дуже багато екскурсійних груп. Однією з таких була група киян. Досить багато нас розпитували: що і як їхалося. Один чоловік навіть зацікавився нашими роверами, тож зробили деяку рекламу виробнику наших :Rose: А інший чоловік запропонував не сідати на потяг на зворотному шляху, а поїхати велосипедами через Хмельницький. Ми, звісно, пропозицію прийняли, але на наступний раз. Простору біля замку багато, хлопці з татом набігались, а мама з подругою відпочивали і ніжилися на сонечку. Діти були в захваті: і на гарматах посиділи, і на балкон замку піднялися, і навколо замку обійшли. Одним словом, вражень їм вистачить надовго. 

Але сама будівля залишає по собі сумні думки, оскільки абсолютно недоглянута і всі екскурсоводи попереджають: «Не підходьте близько до краю, бо може бути обвал!» Шкода, дуже шкода, що таке добро пропадає. 
Вдосталь відпочивши, ми з вітерцем спускаємося і рушаємо до Олеського замку, який знаходиться в значно кращому стані. Певно, все це залежить від місцевої влади.

Там нам дозволяють залишити наших залізних коней біля охорони. Перед відвідуванням замку і дуже красивої паркової території при ньому, ми куштуємо смачними пиріжками пані Слави, яка із задоволенням ділиться секретами своєї випічки, а також вперше в сезоні їмо черешню.

Далі на нашому шляху постає Золочів. Туди ми їдемо повз с. Білий Камінь, де також побачили архітектурний витвір – костел, на жаль, напівзруйнований.

Той день лишив по собі багато позитивних емоцій. Можливо тому, що ми були вже зовсім близько до мети і певно ми самі собі не вірили, що такий великий шлях вже позаду. 
Отже, ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ – останній день нашої великої подорожі. Великої станом на сьогодні, оскільки далі будуть більші і довші! Принаймні є така мета.Дозволяємо собі встати без будильника, і розпочинаємо день із відвідин Золочівського замку. Серед великої купи школярів нам все ж вдається зробити кілька фотографій і походити по території.

А далі дорога пролягала по «американським гіркам», але на український лад: крім того, що дорога до Львова іде по схилам, постійно вниз-вгору, вниз-вгору, то ще й жахлива колія теж практично по всій дорозі. Але дітворі це подобалося, не дивлячись на постійні підстрибування на ямах. А вже, коли під'їздили до Львова в надії, що далі піде рівненько - перед нами у Винниках виросла Чортова скеля: серпантинний підйом вгору, а потім спуск із вітерцем. Та й тут ще не все. У Львів заїхали на вул. Личаківська, і тут здогадайтеся що? Правильно. Підйом вгору та ще й по бруківці. Але ми доїхали. Це сталося!

Втомлені, але щасливі заїхали за футболками з оптимістичним написами «Живи, а не існуй» та «ВЕЛИКИЦІЛІДОСЯЖНІ», і поїхали до оперного робити фінальне фото цієї подорожі. 

Не дивлячись на холод, дощ, зустрічний вітер, спеку, жахливі дороги і непрості стежки через ліс ми все ж таки дісталися до мети! 
Крутіть педалі! Та подорожуйте із дітьми! Для того, щоб пізнати свою країну варто проїхати її велосипедом. Ти знаходишся у безпосередньому спілкуванні із навколишнім середовищем і це швидше, ніж ходити пішки :good: І таки - так: великі цілі досяжні!

Трохи додаткової інформації
В тексті я вже описувала, але повторно ще тут: дуже важливий гарний сон і харчування. Мінімум двічі на день необхідно гарно поїсти. 
Для поїздок з дітьми дуже важливо робити зупинки кожні 15-20 км на 15-20 хв., щоб дати їм побігати. Ну і ніяк не уникнути зупинок, щоб дати їм попити чи печиво. Також важливим, особливо для старшої дитини, було чимось його зайняти в дорозі, наприклад: 
- Ярослав з татом в дорозі займався математикою - підраховував кілометраж поїздки, скільки проїхали, скільки залишилося;
- також йому було важливо їхати першим;
- давати спілкуватися із тваринним світом. Вони стільки задоволення отримували від безпосередньої близькості корів, коней, лелек та інших птахів;
- співати з ними пісні;
- грати наввипередки з потягом і т. ін.
Дуже зручними виявилися плащики, які планували одягати тільки на дощ (на дитину і крісло), а потім в дорозі з’ясували, що вони хороші і у вітряну погоду: руки у дітей були теплими протягом цілого дня.
Також варто із собою в дорогу взяти звичайні поліетиленові плащі або великі поліетиленові пакети, щоб накривати сумки (на випадок, якщо немає "rain cover"). Ми таким чином накривали сумки на кермо. 
Ще пакети нам допомогли, коли промокло взуття: одягали їх поверх шкарпеток.
Дітям в дорогу для зручності сну у велосипедних кріслах були взяті подушки під шию.
Оскільки ночівлі у нас були в готелях, то із спорядження достатньо було одного каремату і кілька піддупників (для перекусів у полях і зупинок у селах і лісах).
Обов’язково мати із собою змінне взуття, теплий одяг (у будь-який сезон року) і одяг від дощу, вело- та мед. аптечку (нехай вони Вам краще не знадобляться, але мають бути).
Не обійтися в такій подорожі і без засобів для чищення ланцюга, оскільки вагома частина шляху пролягала по ґрунтовим дорогам та піскам.
Не завадив би термос, бо інколи хотілося випити гарячого чаю, а дорогою нічого не зустрічали. Хоча б один на всю компанію (5 чол.).
Обов’язково мати із собою Powerbank, бо заряду телефонів не вистачає, якщо карта весь час включена. Також ми старалися карту включати по черзі на кожному телефоні.
Перед походом наші велосипеди пройшли повний технічний огляд. 
При підготовці до походу були використані всі можливі і неможливі сайти. У нас був список пам’яток, музеїв, парків, фортець і т.ін., які можна відвідати дорогою. Дуже багато інформації знайдено на цьому сайті: http://www.stejka.com/
Готелі ми наперед не бронювали, але орієнтовний перелік і контакти були виписані. Також бажано було зателефонувати у наступне місце ночівлі максимум в обід. Знову ж таки інформацію шукали на http://www.stejka.com/ та http://www.booking.com/
Ось кілька готелів, інформацію про які не знаходили в інтернеті:
- у м. Чуднів є два: один у центрі міста, другий мотель – при виїзді з міста (орієнтир – ресторан "Мисливець");
- у м. Шепетівка з готелями важкувато: є в центрі ще радянської забудови (м’яко кажучи – страшненький, а ще й без гарячої води), також там неподалеку був маленький готельчик (067-362-26-07 і 097-141-00-01) і кілька мотелів при виїзді з міста в напрямку до Ізяслава.
- на під'їзді до Львова у с. Шопки був мотоготель і там же можна було і поїсти.
Більшу частину маршруту прокладено за допомогою туристичного проекту «Вишиваний шлях» https://www.facebook.com/VyshyvaniyShly ... 7112284945
Проблем із ночівлею велосипедів не виникало ніде. Вони ночували всюди, як у коморках, так і в гаражах, і ресторанах. 
Також важливо мати із собою яскравий одяг, такий як жилети або вітровки.
І найголовніше – бажання подорожувати, а все інше прикладеться і прийде із досвідом!

 

Коментарі

Ще ніхто не коментував