Іванка Панасюк Опубліковано: 14 вересня 2016

Подорож до села Іванька, Вінницька область

Ще кілька років тому про кратери біля Іваньки на Липовеччині та Лугової на Іллінеччині Вінницької  області мало хто знав. Проте становище змінилося коли це диво природи презентували на звання «Перлина Вінничини». А відтак преса стала широко писати про так звану «Іллінецьку астроблему». З того часу кількість бажаючих відвідати цю дивину різко збільшилася.

І хто б міг подумати, що просте вінницьке село з чисельність до 250 осіб так прославить свій край ? На це питання відповідь важко знайти !

Отож, пошук унікального села України продовжується і ми прямуємо саме вінницькими шляхами до знатного вже села Іванька.

Знайомство з селом розпочалося із зустрічі з сільським головою Сергієм Івановичем, начальником архівного відділу Липовецької райдержадміністрації, історик та краєзнавець Олександром Роговим та вчителями Іваньківської ЗОШ 1 – 3 ст. Любов’ю Станіславівною та Тетяною Василівною. Саме вони супроводжували і показували своє село.

Так як ми мали обмаль часу, відразу вирішили розпочати невеличку екскурсію саме по тим місцям, які роблять їхнє село унікальним.

Наша дорога до першого знатного місця проходила саме через алею вікових лип, які за легендою садила сама Катерина 2. Взагалі шлях до селище називають «шевченковим», адже саме цією дорогою мандрував Шевченко в ролі співробітника Археологічної комісії як художник, збирач фольклорних та етнографічних матеріалів.

Фортеця Акмалін – перша унікальна знахідна села Іванька. Як розповідає місцевий краєзнавець, колись тут була дуже могутня фортеця. «Акмалін» в перекладі означає білий камінь,тому що сам замок був побудований із зоряного каменю білого кольору, який утворився після падіння гігантського метеорита. Цю фортецю збудував князь Ольгард, коли завоював Поділля. Пізніше ця фортеця була зруйнована навалою татарів. Саме Акмалін є свідком тих давніх епох, є однією з приміток села Іванька. На сьогодні від цієї фортеці лишився лише  рів. Як бачимо місця дикі неосвоєні і саме цим цікаві туристам.

 

     

Ще однією унікальною знахідкою є зоряне джерело. Вода із цього джерела, як стверджують місцеві, цілюща, тому що вона із зоряного каменю.  Із цього каменю виготовляли жорна, які ремісники транспортували до Києві, також зоряний камінь використовували для будівництва власних осель. Насправді цей зоряний камінь – це просто розпечена глина при температурі 5000 градусів, яка остужувалася близько 70 років.

- Після того як ми виграли ЄвроГрант в рамах проекту «Розвиток велотуризму в Липовецькому районі» ми мали змогу трішки облаштувати нашу астроблему та зоряне джерело. Хоча, якщо чесно, раніше мені це джерело більше подобалося. Воно було таким природнім та недоторкано-магічним. – коментує Олександр Роговий.

           

Далі ми прямує до відомої уже нам Астроблеми («зоряна рана») – місце падіння найбільшого і найдавнішого в Європі метеорита. Взагалі на території України було відомо 6 астроблем, а 7-ма (саме наша) вважалася засекреченою ( бо тут «багато алмазів»). Розпотрошення космічної брили з алмазними вкрапленнями, знайденої на Липовечинні стало на короткий час гучною сенсацією. Але ці так звані «імпактні» ( тобто ударного походження) алмази – мікроскопічні і не мають промислового значення. Хоча не обходилося без винятків: на берегах р. Сібка знайдений найбільший у світі агат імпактного походження. Його було передано в дарунок всесвітньовідомому Природничому музею ім.. Гумбольдта у Берліні.

          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

​   

 Після падіння метеоритита утворилися кратери діаметром 7 – 10 км , а осколки розлетілися діаметром 30 км аж до Липовця, аж до Іллінець, але чомусь назвали Іллінецька астроблема, хоча треба було б назвати Липовецько – Іллінецька, бо знаходиться вона між цими двома районними центрами. Всього є 13 кратерів навколо астроблеми.

- Коли стало відомо про астроблему нашу , то вчені надзвичайно зацікавилися нею, адже можна спостерігати астроблему з середини. Починаючи з 1684 року почали їздити сюди міжнародні конференції. – розповідає краєзнавець.

Поруч астроблеми розташована бесідка для перепочинку туристам, також вна слугує як місце, де можна «перекусити».

Далі ми прямує до кратера № 9 , де знаходиться ядро. Вважається, що ядро було камінним чи залізним, а оболонка була із льоду.  

      

- Ось бачимо стратифікацію: зверху грунт, потім глина, що осідала, а знизу ось цей камінь, що утворився від удару. Взагалі місце дуже знатне, але у такої популярності виявився зворотній бік: розпочалося розтягування унікального об’єкта.  І справа не лише у тому , що у перснях «нових українців» замість діамантів все частіше з’являвся «зоряний камінь», який нібито сприяв гармонії з Всесвітом. Відразу після конкурсу «7 чудес Вінничини» це місце вирішили, що необхідно взяти під охорону, припинивши видобування каменю, випасання худоби. Однак в офіційному переліку геологічних пам’яток України, які повинні охоронятися законом , її нема. Отже, є достатньо підстав після всіх «за» і «проти» надати статус геологічного заказника цьому рідкісному об’єктові, але поки що це питання лишається відкритим. Бо як поїдуть туристи жодного каменю не лишиться – розповідає краєзнавець.

Після такої захоплюючої розповіді вирішили все-таки поговорити про реальні перспективи села.

Мене цікавить назва вашого села. Звідки вона пішла ?

- Колись село мало назву Головачівка, але воно було спалене татарами. І коли у 18 ст. воно відроджувалося після татар, то польський граф  Струтинський став називати села в честь своїх родичів. Наше село назвав в честь своєї дружини Іоанни Замойської. – відповідає краєзнавець.

А чому вирішили взяти участь у конкурсі ? Чия це була ініціатива?

- В нас є група ентузіастів, що утворили цей вело маршрут. Менеджер цієї групи дуже креативна і вона підказала нам подати наше село на цей конкурс. Саму заявку заповняли вчителі Іванківської школи. – говорить вчитель школи Любов Станіславівна.

А на якому етапі розвитку знаходиться сільський туризм ?

- Я гадаю, що з мертвої точки зрушив. ЄвроГрант ми виграли, вело маршрут проклали. Тобто етап перед початком процвітання , тоді коли сюди почнуть їхати туристи. – гадає пан Олександр.

А яка у вашому селі тенденція до виїзду молоді до міст?

- Деякі виїжджають , деякі , вже старші, повертаються. Загалом останнім часом мало хто виїжджає. – коментує сільський голова.

- Вже не має кому виїжджати – жартує краєзнавець . Але якщо село було туристично розквітати, то й люди не лише перестануть виїжджати, але й будуть постійно прибувати на постійне місце проживання у наше село.

А як ви гадаєте яким буде ваше село через 5-10 років ?

- Я думаю, що вона стане туристично відомим не лише для України, а й для всього світу! Коли сюди приїхали поляки перший раз , то вони казали, що в нас такого визначного не має, що вони зробили туризм на пустому місці, а у вас такі пам’ятки, а ви їх не використовуєте для туристів. І  з того часу це було таким поштовхом. – розповідає пан Олександр.

А який туристичний потенціал у вашого села на сьогодні?

-  Взагалі ми спілкувалися із жителями, всі вони хочуть, щось робити на благо села, хочуть розвивати саме туристичний його напрям. Наприклад., жителі готові приймати в себе на ночівлю туристів – «Зелений туризм» або ж надавати обладнання на ночівлю в лісі, організовувати кінні прогулянки чи якісь майстер-класи. Тим більше у нас є пам’ятні унікальні місця , які дозволяють розвинути інфраструктуру. Ось у нас одна жінка хоче відкрити пансіонат на місці колишньої лікарні. Якщо в неї все вдасться, то це ще одна можливість туристичного розвитку села. – розповідає сільський голова.

- В нас люди дуже творчі і талановиті, одним словом унікальні. – говорить вчитель Іваньківської школи. – у нас одна жінка дуже гарно вишиває, у неї в хаті усе вишито : серветки, подушки, сорочки і т.д. Можливо ми зайдемо в гості ?

Відмовитися від такої цікавої пропозиції я не змогла.

Гостини у місцевої вишивальниці Тетяни Климівни розпочалися з показу всіх її вишиваних робіт. Майже кожен куточок її оселі оздоблений незвичайною вишивкою. Як розповідає пані Тетяна з дитинства жахливо не любила вишивати, коли мама змушувала, але з часом воно само прийшло. Що найбільше здивувало мене, що така велика кількість робіт просто лежить у шафі ?! Роботи не продаються, не показуються на ярмарках, а просто лежать , просто вишиваються для себе!

  

Місцеві мешканці вважають, що їхнє село унікальне в першу чергу своїми талановитими людьми, які і прославляють своє село.

Мандруємо до сільської школи, де знаходяться 2 музеї – етнографічний та астроблеми.

Маленька, простора, світла кімната в яку вміщається величезна кількість старовинних речей. А запах просто таки вражає ! Запах скошених трав, і відразу думки переносять тебе до тих минулих часів.

Музей астроблеми є також гордість села. В ньому знаходиться в основні речі, які характеризують «зоряний час». Також там знаходиться проект майбутнього астроблеми, написаний учеником Іваньківської школи.  Школярі хочуть там бачити планетарій, музей, оглядовий майданчик.

 

У  жителі багато задумок та планів, особливо їм хочеться, щоб зоряний камінь став талісманом на удачу багатьом туристам, але знову таки найдешевший станок коштує 5000 грн,  а це знову таки кошти. Але вони сподіваються, що все це ще попереду.

На завершення мене пригостили народними стравами та домашніми напоями. І тут проявляється вся великодушність  і гостинність місцевих жителів. Я особисто на собі спробувала сервіс, який буде обслуговувати майбутніх туристів і з упевненістю можу сказати, що голодними ви не залишитеся – це однозначно!

А на прощання обов’язково потрібно залишити ваші враження від побаченого в книзі відгуків, яка знаходиться на території школи!

Хочеться вірити, що про це село почує вся України, що про такі унікальні місця буде знати увесь світ, адже побачивши очі місцевих жителів, почувши їхні розповіді, плани і бажання розумієш, що це дійсно обов’язково станеться , по – іншому ніяк!

 

 

Коментарі

Ще ніхто не коментував