Христина Жук Опубліковано: 10 липня 2017

Тур Вишиваним Шляхом 2017: як це було. Схід.

Якось важко починати писати цей фінальний текст про Тур Вишиваним Шляхом. Бо розумію, що це якась логічна крапка чи завершення цього проекту на даному етапі мого маленького життя, в яке він надто впевнено і сильно ввірвався. Насправді, я дуже щаслива, що наше знайомство з Вишиваним Шляхом одразу переросло у дружбу і ми почали відкривати один одного і бути ближчими настільки, що Вишиваний Шлях для мене залишиться найзрозумілішою і найближчою моєму серцю частинкою України. Тому забігаючи наперед одразу хочу сказати, що маю на меті пройти, проїхати проплисти і західну частинку шляху.

Отже, почнемо все з початку (круто ж згадувати гарні речі, таке відчуття ніби ти їх знову проживаєш). Розпочали ми наш Вишиваний Шлях у Слов'янську, що в Донецькій області. Це місто, шрами якого зробили його сильнішим, видно, що громада об'єдналась. Люди разом організовують акції, прибирають парки і т. д. Тут очі кожного розуміють цінність миру і спокою. Місто зараз абсолютно живе, люди посміхаються надворі, тут спокійно і безпечно. Тут абсолютно не страшно і ще раз безпечно, ось про це хочеться написати. Бо в людей в голові місто запам'яталось як зона колишніх бойових дій, а не як місце, де живуть звичайні люди, такі як і ми з вами.

Місто зелене, тут є гарний курорт, місцеві так його і називають - “Слав Курорт”. Також накатали по району близько 50 км, це було справжнє випробування, але таке точно запам'ятовується. Здається, та водичка з колодязю в селі була найсмачнішою у моєму житті)) Також, за декілька десятків кілометрів, ми відвідали дуже гарне місце -Святогірськ. Чим мені тут сподобалось, то це перш за все природою. Уявіть річка, над нею височіє біла скеля, а над скелею виблискуюсь золотом куполи монастиря, і все це тоне в гущавині зеленавого лісу.

Ми з Катериною взяли в оренду катамаран і просто мовчки насолоджувались краєвидом. Ввечері дуже гарно провели час - з місцевими рібятками катались на гіроскутерах, їли шаурму і багато сміялись. Знаєте, в мене відчуття, якщо вже знаєш де у місті найсмачніша шаурма - то можна це місто назвати і домом (вибачте варанечки і борщик)).

Далі наш шлях привів нас до першої столиці України. "Найголовніше тут - це все-таки люди. Вони досить холодні, але всередині майже кожної людини є стрижень, бо Харків гартує характер. Якщо Вам пощастить, ви побачите, що за кам'яною оболонкою - там справжні діаманти. Люди поколіннями мусили приховувати себе справжніх за стінами партійних обов'язків, etc. Але Харків лишався для людей певним культурним орієнтиром, люди приїжджали з сіл і міст для здобування освіти і, оскільки викладання в інститутах велося російською, і підручники були виключно російські, то еталоном освіченої людини стала російська мова. Зараз все потроху вертається на свої місця, хоча атмосфера міста, на жаль, ще сильно розмита, проте є впевненість, що місто - дитина, яка ще тільки починає свій розквіт. Перша столиця України сподівається на туристів, вони тут – рідкість, хоча Харків точно заслуговує на увагу".

Для мене це місто - найрозвинутіше в Україні в плані інфраструктури, місто-літературна столиця, звідси походять з десяток моїх улюблених гуртів та виконавців, це місто простору, відкритих дахів та міських просторів для людей. Впевнена, що ще не раз я тут буду, і Вам раджу.

Подалі від гучних мегаполісів, ми втекли до маленьких містечок і першим на нашому шляху розстелився Краснокутськ, де ми відвідали національний природний парк “Слобожанський”,  дивились, як бобри будуть свої хатки, бачили церкву, яка поєднує в собі три релігії. 

Далі нас чекала гончарна столиця України - Опішня. Я тут зробила свій перший глиняний глечик, з'їла здоровенні вареники - так-так, це Полтавщина, і тут величезні порції вареників! Ще ми тут смакували борщ з полуниці. Звучить так собі, але на смак саме те, що треба. З Опішні ми зрозуміли, що на Полтавщині голодувати нам не дадуть.

І на батьківщині Миколи Гоголя ми в цьому ще раз переконались. Тут насправді було дуже круто. Ми катались на конях, стріляли з лука, були на Хуторі біля диканьки та навіть учасниками вистави за мотивами Гоголя. Та набйльше здивував інтерактивний Музей українського весілля. Там наливають справжню самогонку, співають пісень і гості є і самі учасниками церемонії - кожному дають певну роль. Я після цього музею зрозуміла більшість з наших традицій і відчула, що власне весілля хочу також в українському стилі. Диканька одним словом зачарувала з першої і до останньої хвилини. Обов'язково сюди повернусь!

Полтава ж підкорювала на вейкборді - це було дуже круто, всім рекомендую спробувати цей справжній фан і екстрим. Після того ще півдня ходиш і радієш, що живий просто)) Місто невеличке, з приємною атмосферою. Сподобався історико-культурний заповідник "Поле Полтавської битви".  

З Полтави ми рушили на Великі Сорочинці, глянули, де тут проходить всім відома ярмарка і відвідали церкву з найвищим дерев'яним іконостасом в Україні. Це справді цікаво.

Далі нас чекав шалений Миргород. Насправді, напевне найяскравіші спогади саме з цього міста. До 12 дня ми вже встигли переправитись через річку, проплисти на байдарці, проїхати на веліку 15 км і прийняти гідромасаж на курорті. Місто дуже живе, є чим себе зайняти, дуже гарний музей в керамічному коледжі з виробами випускників. Музей Гурамішвілі, грузинські костюми, наш крутецький хост з яким до півночі говоримо про аяуаску в філософському готелі. Ось це було дійсно круто, по-любому Миргород дуже в топі улюблених міст України.

Останній наш пунк на Полатвщині - Лубни. Лубенщина - це мала батьківщина багатьох українських пиьсменників, зокрема мого улюбленого Василя Симомненка. Ми відвідали школу, де він навчався, і хатину, де жив з матір'ю і дідом. Сумно, що дорога до цих пам'яток дуже убита. Також Лубни це трохи єврейське місто - раніш кожен третій тут був євреєм, тому ми затусили з єврейською спільнотою, мали круту єврейську екскурсію, приміряли єврейські наряди - тому місто мені запам'яталось як єврейське. Хоча я тут зустріла багато народних майстрів і не втрималась від того, щоб придбати плахту і вишивану сорочку.

Загальні враження з Полтавщини такі:

- найпопулярніше дівоче ім'я тут - Наталя, кожна друга, як тут кажуть, Жіночка, здається має таке ім'я))
- за весь час жодна людина зі мною не розмовляла російською, суржик от це да, але це ж моє рідне)
- тут здоровенні порції, вареники всі здоровенні теж - двома можна наїстися!
- всюди, крім Полтави, не люблять Полтаву і кажуть, що не справедливо, що це обласний центр. Жителі ж Полтави скромно називають її провінційним містечком)
- Сергій каже, що відчуває себе тут українцем більше, ніж в Києві, і я теж)

Своїм друзям з закордону хочеться сказати, що якщо не були на Полтавщині - то не бачили України!

Черкаси були дуже оригінальні, здається, що ми, як мінімум, потрапили в Південно-Східну Азію, а не в сусідні 300 км. Так от, перше, що ми відвідали - це був єдиний в Європі буддистський монастир “Білий Лотос”.  Мені там не дуже сподобалось, якось все бутафорно, але загалом було цікаво подивитись. Сподобалась дуже чайна церемонія, яка затягнулась на більш ніж 3 години. Після неї я вже ніколи не зможу так просто пити чай.

В Тальному ми відвідали мисливський палац графа Шувалова. Дуже хочеться вірити, що місцеві активісти збережуть унікальну будівлю. Ніч провели вже у столиці трипільської культури - селі Легедзине, в гостях у видатного археолога і режисера фільму “Чорний Козак”, а, на додачу, ще і батька мого однокурсника - Владислава Чабанюка. Дуже запам’яталась історія про Наомі Юман - дякую за такі історії Владиславу, вони надихають!

Умань я запам’ятала історіями про хасидів і відвідинами синагоги. І, звичайно ж, Софіївським парком. І взагалі місто дуже прогресивно розвивається - за декілька днів після нашого від’їзду тут відкрили дуже гарний фонтан на річці.

Накрасивішим місцем, де ми були, був Буцький Каньйон. Місцеві ландшафти перехоплюють подих. Тут здається, що я десь в лісах Амазонки чи десь дуже далеко від цивілізації, одним словом - я і чарівна природа. Це словами не передати, тому Буки - це місце, яке потрібно побачити на власні очі.

Після Буків я вже відчувала наближення фінішу проекту, бо ми рухались все ближче до Києва.

Тепер ми прибули до Канева. Тут широко розливається Дніпро, а Канівські гори - це просто чудо і загадка природи (звідки вони тут тільки-но взялись?). Були Музей Тараса Шевченка та поїздка в Трахтемирів в давній таємничий козацький некрополь. Зустріч з Скіфом-відлюдником і душевні розмови з запорізьким козаком, шикарне озеро Бучак - от це все Канів, місто, яке однозначно в топ-5 на цілому Вишиваному Шляху. Дуже рекомендую заїхати в Трахтемирів, місце якоїсь невідомої сили - там дуже гарно навіть просто знаходитись, а чому так - пояснити не можу.

І на останок найсмачніше - це Переяслав-Хмельницький, місто з давньою історією, такою ж давньою, як і Київ, якщо не старшою, враховуючи кургани, яким понад три тисячі років. Тут особливо сподобалось гуляти центром міста та кататись на парусній яхті по Дніпру, спостерігаючи на іншому березі Канівські гори.

Підсумовуючи, хочеться сказати одне. Україна - надзвичайно красива країна, з дуже гарними людьми і ми її насправді дуже любимо! Просто ця любов сліпа, а щоб вона була усвідомленою, Україну потрібно пізнати і проїхати її вздовж і впоперек. Спробувати всі смаки мови у вигляді діалектів, всі рецепти борщів, емоції людей, традиції та обряди. Краса у різноманітті, у різноманітті нашої Батьківщини! Любіть Україну. Більше подорожуйте  і будете гордими за свою неньку!

Дякую всім, хто стежив за нами. Як-то кажуть, далі буде…))

 

*** Тур Вишиваним Шляхом - це дивовижна подорож найкрутішими місцями маршруту "Вишиваний Шлях", яку здійснюють четверо популярних українських  мандрівників протягом 5-28 червня 2017 року. 

Мета заходу – розкрити туристичний потенціал, різноманітність і красу України, символічно об'єднати західні та східні регіони, сприяти розвитку сільських територій, популяризувати активний відпочинок та здоровий спосіб життя. Детальніше про захід тут.

Проект реалізований за підтримки генеральних партнерів:

Baker Tilly - незалежна українська компанія, що надає послуги в сфері аудиту, бізнес консультування, незалежної оцінки, бухгалтерського та управлінського обліку; одна з лідерів на національному ринку, незалежний член міжнародної мережі Baker Tilly International.

SoilCares - компанія, що пропонує продукти та послуги для швидкого, надійного та доступного аналізу ґрунту на місці та збалансування його родючості.

Коментарі

Ще ніхто не коментував