Христина Жук Опубліковано: 09 червня 2017

Тур Вишиваним Шляхом. Схід. День 4: відкриваємо Харків з нової сторони!

Мій 4-й день розпочався з поїздки в гольф-клуб. Один з найкращих в Україні, між іншим. Я вперше в житті тримала в руках клюшку. Я мала стереотип, що гольф - гра для пенсіонерів. Так я думала до сьогоднішнього дня. Люблю пробувати різні нові активності: за час, поки вчилась попадати клюшкою по м'ячу, уже почала добряче відчувати руку.

Хочу розказати трохи про історію. Виник гольф у Шотландії. Коли пастухи пасли овець, їм було нудно, то вони час від часу своїми патиками заганяли камінці в нори кролів. Хазяїнів почало бісити, що пастухи так розважаються, і бідним людям заборонили грати в цю гру. Тоді замість палок люди почали носити парасолі, щоб не палитись, і грали парасолями - от так і винайшли клюшку.

Але якщо чесно, то з огляду на ціни це, дійсно, гра для еліти, що показує статусність. Ціна клюшки може вимірюватись сотнями доларів! Також дуже затратно і утримувати саме поле, оскільки воно потребує особливого догляду.

Хочу зазначити, що це єдиний вид спорту,  де дозволено вживання алкоголю! В середньому за одну гру гравець проходить 10-15 км, оскільки на серйозних турнірах не камільфо їздити на машинках, треба лише своїми ніжками. Перед одним з найкрутіших чемпів у світі «US Open» місяць нікого не пускають на поле: бо потім м'яч по цій траві котиться, як по дзеркалу. Це роблять для того, щоб мінімізувати долю випадку і щоб переміг найвправніший гравець.

До речі, про поле: щоб ця травичка була такою ідеальною, під нею проходять біля 20-ти км різних труб, комп'ютерні датчики, що вимірюють вологу і т. д. Все супер автоматизовано. Я в шоці від цих технологій і від того, що це в Україні взагалі.

Гра цікава і чесна. У кожного новачка є шанс на перемогу, оскільки на старті йому дають більше балів. Я була в захваті від покатушок по полю на маленьких машинках - наче попала в якийсь паралельний світ.

Далі ми направились у село Кам’яна Яруга, Чугуївського району, Харківської області. Ми відвідали величезне господарство, де вирощують ячмінь, пшеницю, гречку та соняшник. Щоб все це добро гарно росло, ми подарували директору господарства сертифікат від наших друзів і партнерів - компанії «Soil Cares». Господар тепер може безкоштовно зробити аналіз ґрунту і зрозуміти, які добрива і мінерали потрібні для ще кращого урожаю.

Проїжджали село Рогань, тут роблять славнозвісне пиво. Взагалі Харківщина дуже промислово розвинена. А сам Харків, на мою скромну думку, має найрозвиненішу транспортну інфраструктуру в Україні. По місту зручно і зрозуміло як пересуватись, транспорт за розкладом, і (ура, перемога!) я не бачила тут жодної маршрутки. Особливо хочеться відзначити метрополітен. Тут вартість проїзду – 4 грн (як і в Києві), три гілки (як і в Києві), але зупинок значно менше. Замість жетонів тут квиточки або картки, місцевим жителям дуже зручно мати таку картку, а для гостям-туристам можна придбати і одноразові квитки.

Не лише інфраструктурою дивує місто: окрім музичної і поетичної тусовки, тут дуже розвинений стріт-арт. Найбільше запам'ятався мурал із портретом Людмили Гурченко. Я навіть гадки не мала, що вона українка, не те що харків’янка.

Також вразили роботи місцевого художника Гамлета, їх здебільшого можна знайти по вул. Пушкінській. Дуже люблю, коли стіни міста говорять.

Опісля високого вуличного мистецтва ми піднялись на не менш високі закинуті дахи зустрічати захід сонця. У Харкові досить популярні руф-паті: коли ми були на даху, вже зустріли там декілька компаній молодиків із гітарою та вином, одним словом атмосфера шикарна. Якщо хочете на дах, то вам у район Благовіщенського собору, де є закинуте казино.

Але майте на увазі, що це небезпечно і страшно. Хочеться також відзначити, що Харків уночі не менш прекрасний, ніж удень: тішить чудова архітектурна підсвітка. Обов'язково погуляйте вночі, не втратьте можливість глянути на місто іншими очима.

З лайфхаків хочу додати, що мережа закладів «Freshline» у своїх ресторанах мають спеціальні резервуари з питною водою, яку можна набрати в будь-якій кількості. Ще також раджу відвідати еко-парк Фельдмана, тільки перевірте перед цим розклад руху безкоштовних автобусів. Відправляються вони з станції метро «ДержПром». Вхід також безкоштовний. Думаю, цей контактний зоопарк не залишить вас байдужими.

Наостанок хочу поділитися розповіддю місцевого жителя Харкова, яка мене вразила: «Коштовність Харкова саме у людях. Раніше все виглядало більш-менш європейським: як старий центр Львова, але ширший, і не з католицькими, а з православними храмами - вони теж були пристойного рівня. Наявність і кількість інститутів, театрів, влучне розташування тягло сюди людей, і багато-хто з тодішніх музичних європейських зірок початку 20-го сторіччя вважав харківську публіку крутішою за паризьку! Про це є записи в місцевій філармонії )))

Це було перше місто в Російській Імперії, де з'явився кінотеатр. Його привезли брати Боммер з Франції, наступного року після того, як його вигадали брати Люм'єр. Але потім була війна. Перша, друга... Харків, як науковий центр ставив високі цілі, тут працювали нобелівські лауреати з Європи на чолі з фізиком Ландау, тут вперше розщепили атом, але розвитку завадили репресії, гоніння, голодомор, знову ж таки війна.

До початку Другої Світової в Харкові проживало близько 980 000 українців. Після війни - 187 000! Втрати непоправні, але примхливий Сталін так і не дав Харкову звання "міста-героя". Мовляв, як так: "двічі здати місто ворогові?!", і двічі його відбивала Червона Армія. Востаннє - ковровим бомбардуванням. Від «того Харкова» залишилася хіба що Сумська, Пушкінська і ще кілька вулиць. Все інше - лише на старих світлинах і в спогадах тих, хто вже не згадає.

Але найголовніше в Харкові - це все-таки люди. Вони досить холодні, але всередині майже кожної людини є стрижень, бо Харків ґартує Характер. Якщо Вам пощастить, ви побачите, що за кам'яною оболонкою - справжні діаманти. Люди поколіннями мусили приховувати себе справжніх за стінами партійних обов'язків. Така тоді була дійсність. А в Харкові працювало, за словами московських поетів-оспівувачів режиму, найбільш жорстоке, найбільш "правильне" ЧК. Були реальні люди (?), які на допитах мордували людей, знімаючи шкіру. Повністю.

Але Харків лишався для людей певним культурним орієнтиром, люди приїжджали з сіл і міст для здобування освіти і, оскільки викладання в інститутах велося російською, і підручники були виключно російські, то еталоном освіченості людини стала російська мова.

Зараз все потроху вертається на свої місця, але атмосфера міста, на жаль, вже сильно розмита через 500 000 переселенців із депресивних східних міст. Я впевнений, що моє рідне місто - дитина, яка ще тільки починає свій розквіт. Перша столиця України сподівається на туристів, вони тут – рідкість. Хоча Харків точно заслуговує на увагу!»

 

*** Тур Вишиваним Шляхом - це дивовижна подорож найкрутішими місцями маршруту "Вишиваний Шлях", яку здійснюють четверо популярних українських  мандрівників протягом 5-28 червня 2017 року. Мета заходу – розкрити туристичний потенціал, різноманітність і красу України, символічно об'єднати західні та східні регіони, сприяти розвитку сільських територій, популяризувати активний відпочинок та здоровий спосіб життя. Детальніше про захід тут.

Проект реалізований за підтримки генеральних партнерів:

Baker Tilly - незалежна українська компанія, що надає послуги в сфері аудиту, бізнес консультування, незалежної оцінки, бухгалтерського та управлінського обліку; одна з лідерів на національному ринку, незалежний член міжнародної мережі Baker Tilly International.

SoilCares - компанія, що пропонує продукти та послуги для швидкого, надійного та доступного аналізу ґрунту на місці та збалансування його родючості.

Коментарі

Ще ніхто не коментував